Як відомо, основною запорукою впливу на свідомість пацієнта є власний приклад, коли лікар не просто дає поради, а й сам дотримується засад здорового способу життя. Показовим у цьому відношенні став нещодавній благодійний пробіг «Біжу за життя», що відбувся в Житомирі 6 квітня, у якому взяли участь понад 400 учасників, з них – близько 100 дітей. Забіг було організовано на підтримку дітей з онкозахворюваннями. Серед інших учасників «Біжу за життя» були і лікарі обласної дитячої клінічної лікарні - Олексій Леонідович Кульбіда, лікар-гематолог дитячий онкогематологічного відділення з родиною та Ольга Анатоліївна Марченко, завідувачка дитячого інфекційно-боксованого відділення.

 

2019_04_11_001

 

 

«Здолаєш кілометрів 5 і ніби відкривається друге дихання»

Біг для Ольги Анатоліївни Марченко та її чоловіка Євгенія Володимировича, який  працює лікарем-анестезіологом відділення рентген-ендоваскулярної хірургії та інтервенційної радіології ОКЛ ім. О.Ф.Гербачевського -  спільне захоплення. Познайомилась вони під час навчання у Київському медінституті ім. О.О.Богомольця, і тепер це молода родина лікарів, в якій  підростають двоє донечок.

 2019_04_11_002

- Приїхавши на роботу до Житомира, - говорить Ольга Анатоліївна, - ми вирішили просто для себе потроху призвичаюватись до здорового способу життя і обрали для цього біг. Пробігали дистанції – 3, 5, 10 кілометрів, а минулого року вирішили взяти участь у Wizz Air Kyiv City Marathon, який щороку проходить у Києві. Я бігла півмарафон – тобто 21 км, і подолала його за 2 год. 10 хв., а чоловік у київському марафоні пробіг 42 км. Це не перший наш так би мовити «родинний забіг». Ми також брали участь і в космічному напівмарафоні, який традиційно проходить у нашому місті.

 2019_04_11_003

- Особисто для мене біг – це один з видів спорту, для якого потрібна витримка, постійність. Влітку ми з чоловіком більше уваги приділяємо бігу, любимо ліс у районі Богунії – там гарні краєвиди (хоча в нашому місті важко знайти коло, щоб пробігти 21 км), а в зимовий період відповідно через погодні умови навантажень менше. Взагалі-то, - говорить Ольга Анатоліївна, - справедливо буде зазначити,  що я люблю комфортні умови для бігу, щоб погода була відповідною – зверху не капало і під ногами було сухо, а чоловік «втягнувся», скажімо так, він навіть ввечері після важкого робочого дня, надівши ліхтарик на голову, може вийти на пробіжку. Його погодні умови не лякають. Попередньо зареєструвавшись на сайті, він брав участь  у зимовому легкоатлетичному пробігу «Ice Trail», який проходив у селі Горщики Коростенського району, у ньому стартували понад 120 учасників з різних міст України, для яких також зима – не привід припиняти бігати. Це був важкий забіг, бо потрібно було подолати відстань 10, 25 або 50 кілометрів по сніговому покриву вздовж річки Уж. А минулого року Всеукраїнська ліга аматорського бігу Ukrainian Trail League, у якій може зареєструватись кожен любитель цього виду спорту, місцем  старту вибрала село Отрохи Чернігівської області. Там було три дистанції – 10, 27 та 52,5 км і маршрут учасників теж був досить нелегким – через ліси, поля, берег річки, стежками вздовж боліт, і чоловік там брав участь у забігу на 52,5 км. У чоловіка серйозні досягнення, це затягує, переростає у хобі. Він і на сайтах (на яких спілкуються бігуни) відстежує інформацію, де і в якому місці проходять цікаві забіги. Я ж займаюсь для себе, для гарного самопочуття.

 2019_04_11_004

Ми поєднуємо наші прогулянки з бігом, тобто ми з чоловіком біжимо, а доньки Марія і Вікторія поряд їдуть на велосипедах, вони теж вже десь років з 3-4 брали участь у дитячих велосипедних заїздах, які проводяться у нашому місті у гідропарку. Хочу сказати – особисто мені біг приносить  задоволення, після цього відчуваєш в усьому тілі неабияке полегшення. Приходиш з роботи стомленою, емоційно виснаженою, вийдеш на пробіжку, здолаєш кілометрів 5 і ніби відкривається друге дихання  –  і уроки з дітьми, й іншу домашню роботу встигаєш переробити. А головне – для того, щоб почати бігати, потрібно небагато - лише пара кросівок і одяг, у якому тобі зручно займатись цим видом спорту.

 2019_04_11_005

«Мені приємне відчуття здоровя, яке я здобув завдяки бігу»

- Я себе відношу все-таки більше до фізкультурників, аніж до спортсменів, - говорить Євгеній Володимирович Марченко. – Спорт  у моє життя увійшов порівняно недавно, коли я сам для себе усвідомив усю його необхідність. Дружина Оля і раніше ходила на фітнес, у спортивні зали і навіть після народження першої дитини буквально через чотири місяці відновила заняття там, те ж повторилося і після народження другої доньки. Був період у моєму робочому графіку, коли у мене з’явився вільний час і я вирішив для себе, що побіжу. Як лікар я розумів фізіологію серця і всю значимість оздоровчого бігу, проте, не володіючи інформацією, якою має бути методика бігу, як ти повинен бути одягнений у цей час, зробив перший раз усе неправильно. Довелось попередньо звернутися до інтернету за інформацією, перш ніж зрозуміти, що потрібно бігати за пульсом  - знати свої пульсові зони і бігти за визначеним темпом. Періодично потрібно також проводити темпові тренування, інтервальні, інколи потрібно бігати з різною частотою пульсу і так далі. Тижні я поділив приблизно так – 5 тренувань бігових, 2-3 – простих, одне – важке, яке займає 2 або краще 3 години. Під час тренувань важливо знати показники свого серцевого ритму, тож з цією метою я придбав пульсометр для бігу, а затим і велосипед, на якому їжджу на роботу і який, доки я працюю, стоїть на велостоянці біля лікарні. На велосипеді я їжджу за будь-якої погоди (спротив у мене викликає лише сніг і ожеледиця), тож інколи не можу дочекатися весни, щоб пересісти на велосипед і не їздити в душних маршрутках. Велосипед – унікальний вид транспорту, на ньому можна їздити на роботу, на ньому ж у спеціальному велокріслі я відвожу щоранку меншу доньку в дитсадок, а ось уже другий  велосипед я придбав, щоб їздити на великі відстані – наприклад, нещодавно в суботу я  проїхав 220 км, а це приблизно 10,5 годин. Я - лікар, який їздить на велосипеді на роботу і вважаю, що це дуже зручно і правильно. Багато вже і моїх колег надають перевагу цьому виду транспорту, тож мій заклик до всіх можна сформулювати так – їздити на велосипеді можна і потрібно і таке місто, як Житомир – дуже зручне в цьому плані – невелике і компактне. Тішить, що велосипедний рух у нашому місті пожвавлюється і в нас біля лікарні навіть облаштовано стоянку для велосипедів.

 2019_04_11_006

Звичайно, з переходом на такий темп життя – зазнає змін і графік, за яким ти живеш. Часу залишається обмаль – 8 годин для сну (стараюсь їх дотримуватись), робота, після роботи – ідемо з дітьми на прогулянку, затим робимо інші справи. З переходом на такий ритм, змінюється і власний темп життя – раніше я дуже полюбляв ігри на комп’ютерній приставці, переглянути якийсь серіал, нині ж, перше, від чого ми відмовились у родині – від телевізора, намагаємось, аби діти дивились якісь передачі для розвитку, хоча, звичайно, не завжди за цим встежиш. А головне, я зробив для себе висновок – заняття спортом покращило моє самопочуття (бо раніше були проблеми з тиском), це дисциплінує: пробував вранці бігати – не виходить, а тепер за будь-якої погоди, навіть чим вона гірша, тим краще, щовечора, надівши ліхтарик на голову, виходжу на пробіжку.

 

Я отримую задоволення від гір, які до того не бачив, а тепер практично усі Карпати обходив, відкрив для себе трейлранінг, який включає в себе елементи кросу і гірського бігу. Буваючи на змаганнях, познайомився з цікавими людьми – однодумцями, в житті яких немає ніякого алкоголю і цигарок, а їх відсутність замінює спорт, як це прийнято в принципі в усьому цивілізованому світі. В тій же Барселоні, вийшовши вранці на набережну, побачив, що на вранішню пробіжку у них виходить стільки ж людей, як в Україні час марафонського забігу, причому біжать усі, незалежно від віку. Тож я прагну, як лікар, щоб люди мотивувались мною, щоб це було для них стимулом приділити час власному здоров’ю і в той же час мене тішить, що кількість бігунів у нас зростає з геометричною прогресією. Як приклад цьому - участь у забігу в селі Отрохи Чернігівської області брав мій кум – сніг, ожеледиця, але він здолав дистанцію і залишився хоч і стомленим, але надзвичайно задоволеним. Хтось може сказати, що на все це потрібні кошти – на переїзди, реєстрацію, але якщо порахувати, скільки людина витрачає щодня на цигарки, на пиво, вино, а якщо до цього додати ще кошти, які ми витрачаємо, щоб піти десь посидіти – то вистачить на усе – на переїзд, реєстрацію, харчування, ще й залишаться гроші на той же спортивний годинник, тобто кошти ці не потрібно шукати, вони є. Хіба що єдиний недолік – втрачаєш друзів, які тебе не розуміють, ти стаєш асоціальним, але мені подобається мій ритм життя – бігти наодинці зі своїми думками, коли твій мозок при цьому насичується киснем. Є таке поняття в медицині – активне довголіття, але ж можна прожити життя по-різному – дожити до 90 років і жити постійно на таблетках, а можна прожити 80 років і усі ці роки бути активним членом суспільства, а не думати про ліки.

 

-Прагну, - говорить Євгеній Володимирович,- до того, аби і в свої 80 я міг пробігти напівмарафон. При цьому я не хочу бути олімпійським чемпіоном чи підкорювати власними знімками чиїсь серця у соцмережах – мені цікаво пізнати можливості свого організму, ту найвищу грань, яку я можу підкорити. Колись навіть ті ж 40 кілометрів мені здавались нездоланними, а тепер ця дистанція, думаю, підкориться при бажанні багатьом, мрію подолати і 100 кілометрів. Доки мені подобається цим займатись, займатимусь і прагну, аби кожна людина усвідомила цінність власного здоров’я, зуміла його зберегти і залишатись активним членом суспільства якомога довше.

 

Ви ще не на пробіжці? Почніть із завтрашнього дня!

 

Тамара Архипчук.