В останнє десятиліття особливу увагу клініцистів привертають паразитарні захворювання, спричинені личинками гельмінтів тварин, не властивих людині. До них належить дирофіляріоз — єдиний на території України трансмісивний гельмінтоз людей. Найближчим часом, враховуючи зміни соціально-економічних і екологічних умов, збільшення чисельності бродячих собак і комарів, що не контролюється, можна очікувати зростання кількості випадків підшкірного дирофіляріозу серед населення України.

 

2018_06_06_01

 

В Україні дирофіляріоз діагностований академіком К.І.Скрябіним у 1917 р. У зв’язку з тим, що випадки захворювання були поодинокими, його офіційна реєстрація Міністерством охорони здоров’я України почалася лише з 1996 р. (2 випадки). Далі захворюваність зростала: у 1997 р. зафіксовано 4, у 1998 р. — 7, у 1999 р. — 10, у 2000 р. — 19, у 2001 р. — 25, у 2002 р. — 52 випадки. Кількість виявлених хворих за останні 10 років продовжує збільшуватися.

Як зазначила завідуюча паразитологічною лабораторією ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр» МОЗ України Ірина Білошицька,  в Україні, майже в усіх областях реєструються спорадичні випадки дирофіляріозу. За останні 10 років найбільше хворих було виявлено у м.Києві та Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській та інших областях, загалом 1596. У 2017 році та за 5 місяців 2018 р. було зареєстровано 103 випадки.  У Житомирській області зареєстровано 38 випадків у 12 районах області з 2001 року, коли був виявлений перший випадок дирофіляріозу. У цьому році вже зареєстровано 2 випадки дирофіляріозу в м.Житомирі та Житомирському районі.

Розвиток дирофілярій як біогельмінтів проходить із подвійною зміною господарів: кінцевого і проміжного. Кінцеві господарі дирофілярій — м’ясоїдні тварини родин псових і котячих, у яких дорослі паразити знаходяться в підшкірній сполучній тканині. Вони є джерелом інвазії. Проміжні господарі й переносники — комарі родів Anopheles, Culex, Aedes. Переносниками можуть бути кліщі, блохи, інші комахи. Людина є факультативним, випадковим і кінцевим господарем гельмінтів.

Личинки (мікрофілярії) через укус комара потрапляють у кров тварин, де через 6 міс. з них розвиваються статевозрілі самки і самці, які локалізуються в підшкірній сполучній тканині. Самка в організмі тварини виділяє за добу до 5 тис. личинок, які циркулюють у крові тварин протягом 5–9 міс. Максимальний термін життя дирофілярії в організмі господаря становить 2 роки, за цей період самка гельмінта виділяє до 20 млн личинок.

Зараження людини на дирофіляріоз відбувається лише при укусі інфікованим комаром, який насмоктався крові зараженого собаки. В організм людини потрапляють личинки паразита, які повільно ростуть. Проте статевої зрілості в організмі людини гельмінт не досягає. Тому утворення мікрофілярій і подальшого виділення їх у кров не відбувається, через що людина не може бути джерелом інвазії. Зазвичай в організмі людини паразитує одна особина, здатна мігрувати на відстань до 30 см.

Інкубаційний період становить від 1 міс. до 2 років. Клініка захворювання визначається локалізацією гельмінта. Характерні прояви дирофіляріозу — поява підшкірних утворень: пухлин чи вузлів, у більшості випадків поодиноких, які містяться у різних ділянках тіла і можуть не турбувати хворого або супроводжуватися болем, свербежем, відчуттям ворушіння чи переміщення гельмінта. Іншими симптомами захворювання можуть бути головний біль, нудота, слабкість та підвищення температури тіла.

Оскільки хвороба ще невідома широкому медичному загалу, в більшості випадків встановлюють первинний діагноз, не пов’язаний із паразитарною етіологією: атерома, ліпома, фіброма, реактивна лімфаденопатія, венозний тромбоз, алергічний набряк, гранульома, фурункульоз, защемлена пахова грижа, епідидиміт тощо. Тільки після хірургічного втручання виявляють справжню причину захворювання — гельмінта.

Описані випадки видалення гельмінта з ока, повіки, надбрів’я, брови, чола, голови, скроні, щоки, губи, підборіддя, носа, шиї, потилиці, плеча, передпліччя, кисті, зап’ястя, молочної залози, живота, стегна, гомілки, яєчка, статевого члена, калитки.

Найчастіше спостерігають ураження очей (45% усіх випадків), зокрема повік, кон’юнктиви, передньої камери, склери, тканин орбіти. При ураженні кон’юнктиви та кон’юнктивального мішка внаслідок руху гельмінта виникає сильний біль, сльозотеча і свербіж. Кон’юнктива припухла, гіперемована, через неї видніється звивисте тіло паразита. Усі прояви безслідно зникають після того, як гельмінт мігрує в тканини орбіти ока або його видаляють хірургічно.

Ураження передньої камери ока виникає під час проникнення дорослої дирофілярії. Ураженню тканин орбіти сприяє утворення гранульоми навколо гельмінта, що може призвести до екзофтальму та диплопії. Ураження очного яблука проявляється тяжче, супроводжується зниженням гостроти зору, при цьому іноді хворі бачать «черв’яка, що рухається», «п’явку», «полум’я».

При ураженні шкіри брів і повік може розвинутися набряк Квінке. При цьому повіки пастозні, малорухомі, закривають око, інколи відзначають свербіж різної інтенсивності та сльозотечу — від незначної до дуже сильної, біль при пальпації. У деяких пацієнтів виникає відчуття чужорідного тіла в оці. Характерні гіперемія шкіри повік, птоз, блефароспазм. Під шкірою утворюється гранульома чи пухлина. Деякі пацієнти помічають наявність живої ниткоподібної нематоди в кон’юнктиві.

Лікування дирофіляріозу у більшості випадків оперативне. У сучасних умовах  заходи профілактики дирофіляріозу спрямовані на спостереження за станом здоров’я домашніх тварин, їх захист від комах; проведення ентомологічного спостереження за чисельністю комарів та дезінсекційні заходи, спрямовані на зниження їх чисельності. Для людини дуже важливо берегтись від укусів комарів, використовувати механічні засоби захисту (сітки, одяг тощо) та репеленти.

Обласний медичний центр здоров’я та спортивної медицини